СЛОВА ЛЯГАЮТЬ НА ПАПІР

Слова лягають на папір

Вздовж, впоперек, навпіл.

Самі рифмуються думки,

Стають на місце коми і крапки.

В рядок шикуються слова

І ось поезія жива.

Шматочок серця і душі

Живуть у кожному вірші.

І почуття тут незрадливі –

Нещасні, іноді щасливі.

Слова лягають на папір

Вздовж, впоперек, навпіл:

Снуються човником думки,

Плетуть мереживо рядки.

Я БІЛЬШЕ ЖИТИ НЕ СПІШУ

Я  не пишу  вже про кохання,

Про нього всі, хто вмів писали.

Тепер пишу я, про чекання

І що роки коротші стали.

І про своє нічне безсоння,

Про біль, що птахом в груди  б’ється,

Про дощ, що б’є по підвіконню,

Про шлях, що вже вузьким здається.

Я більше жити не спішу.

Зализую свої душевні рани.

І вже не вірші я пишу,

Тепер пишу життєві драми.

Тепер пишу я про дітей.

За них щоденно я молюся.

Позбулась я химер-ідей.

Радію, що я вже бабуся.

Більше я не пишу про любов.

До долі звикла, притерпілась.

Вже не кипить у жилах кров.

У душу осінь поселилась.

ЖИВУ БЕЗ ТЕБЕ

Живу  без тебе…

Та хіба живу?

Живу я з думкою одною  –

Тебе зустріну…

Міцно обійму

І до безтями зацілую.

Живу без тебе…

Линуть  дні за днями

І гаснуть роки

 В мареві світів,

А я живу без тебе,

Бо ти зі мною бути
Не захотів...

ГІРКЕ

Я повернусь, а може…ні…

Я тут в світах на чужині.

І кожен ранок, як встаю –

Здоров’я в Бога я молю.

Не в пеклі тут і не в раю,

Не вмерла, якось так живу.

Далеко тут я від сім’ї

Лиш про дітей думки мої.

Здавалось, їхала на рік,

Та втратила рокам я лік.

Зросли вже діточки мої,
А я все тут... на чужині

СУМНЕ

Двір  опустів …  не  стало тата…

Все вмить зістарілось, змаліло.

І сиротою наша хата

В глухій скорботі заніміла.

Засохла й яблуня – нема.

Що батько наш її садив.

(Сум серце крає з того пня…)

Він так її любив.

І ось тепер її нема:

Засохло з туги деревце.

І тільки хата… мама в ній одна …
Від сліз не просиха лице.

КОЛИ ВЖЕ ПІЗНО

Ніколи не пізно -- шукати,

Пройти всі дороги -- знайти.

Ніколи не пізно -- сказати,

Що ти лиш єдиний такий.

Ніколи не пізно – чекати,

На зустріч важливу і щастя.

Ніколи не пізно – кохати

Всім серцем, душею,  як вдасться.

Ніколи не пізно ще жити

Поки ти живеш на землі.

Ніколи не пізно – тужити

І плакать в скорботі німій.

А пізно коли все минає…

Схололі уста вже мовчать…

Немає людини, немає…
І вічності чорна печать.

БУДЬ СОБОЮ

Будь таким, як ти є

І ніколи, прошу не міняйся.

Бо то будеш не ти

Ти собою, прошу зоставайся.

І не слухай пусті балачки,

Про те щастя, що інші пророчать.

Будь собою завжди!
Я любить незнайомця не хочу.

СПЛЕТНИКАМ

Не судачьте и не проклинайте,

Не шепчитесь за моей спиной.

Я сама за все отвечу,

Что мне было послано судьбой.

За свои грехи молитесь

И смотрясь по сторонам:

Злитесь, что есть мочи злитесь

Что я вам не по зубам.

Не боюсь я ваших глаз

И наветов ваших,  не боюсь.

Говорю я вам в который раз –

Что над вами бедными, смеюсь.

Ваша злость и черная ненависть,

Ранит только вас самих.

И дурное чувство – зависть

Людей делает больных.

Не судачьте, не кляните.

Все на вашу голову падет.

Вы друг другу, лучше улыбнитесь,

Жизнь для всех по-новому пойдет.