Надія

Розбилося в друзки кохання,

А може його й не було.

Була  лише спроба остання --

І рана для серця мого.

                Нічого в душі не лишилось,

                Лиш з присмаком гіркоти

                З тобою я попрощалась,

                Торкаючись самоти.

І біль стугонів у грудях,

В очах хлюпотіла сльоза.

Не плакала я на людях,

Коли ти мене проводжав.

                Я сильна, стерплю , я зумію

                На ноги звестися ще раз.

                І впевнена: Бог за надію —

                Для мене ще дасть один шанс.

                

Розпач

Це ж треба такому статись,

По-дурному так закохатись,

До безтями отак влюбитись,

Наче мухою в мед втопитись.

                І все знаю,  все розумію,

                Чую голос і враз… німію,

                Закриваю уста і очі

                І нічого вже більше не хочу.

Чому доля така примхлива?

Ох, нещасна я й нещаслива.

Сумніваюсь, караюсь, гину,

Важко нести , але не кину.

                І хрестом це лягло на душу.

                Пересилити себе мушу.

                Боже, дай мені розум, сили,

                Щоб нелюбим зробився милий.

Пережити гірку цю муку

Подай, Боже, рятунку руку,

Подай знак, поможи, як знаєш…

Лиш не кидай: вже він кидає.

               

Гіркота й печаль

Розійшлися ми

                І розсталися.

Краще б ми були

                Не стрічалися.

Впав тугою жаль,

Гіркота й печаль

                Нам зосталася.

Залишився слід,

                Ще душа болить.

Знаю я, не раз

                Ти згадаєш мить:

Все навколо нам  усміхалося,

Нам хотілось жить,

                Нам кохалося.

А тепер у нас

                Лиш туга й печаль

А тепер у нас

                Лиш розлуки даль.

Розійшлися ми і розсталися

У недобрий час

                Пострічалися.

І спливуть літа,

                Все затягне даль…

Ти уже не той,

                Я уже не та...

Гіркота й печаль...

Гіркота й печаль...

                І розлуки даль.

Шанс

Нам цей шанс  останній

Доля дарувала.

А натомість розум

У обох забрала.

Прозріння

Життя — це бій з самим собою,

Від перемоги , радості нема.

Ще переймаюсь я тобою,

Наївна і така дурна.

Ще хочу щось собі довести,

Якісь знайти шляхи,

Майбутнє спільне плести,

Яке для тебе «ПХИ».

Дивуюся! Та чи вартує

Моє дивацтво в ці часи:

За мої гроші ти жируєш,

З чужої радість п'єш краси.

Та є кінець у цім печальний:

Тобі не віриться? Авжеж…

Мого терпіння потяг  дальній

Рвонув вперед — не доженеш.

Я б хотіла

Я б хотіла з тобою розстатись,

Щоб ніколи не зустрічатись,

Щоб не бачити і не чути,

З серця вирвати і забути.

Я б хотіла, щоб наші долі,

Розійшлися, як вітри в полі.

Я б хотіла би жити різно,

Я б хотіла…

                На жаль, вже пізно.

Ти відправив мене у світи

Ти відправив мене у світи,

Послав гроші мене заробляти.

І за гроші мої  почав ти

З молодими себе потішати.

                І не досить одного «прости»,

                Бо слова -- це пусті обіцянки.

                І не зможеш ти щастя знайти

                У  обіймах пустої коханки.

Пусто стало мені на душі.

А заплакати сліз я не маю…

Сповідаюсь я в цьому вірші,

На папері себе я шукаю.

                

Чому

Чому трапляються розлуки,

Що крають серце на шматки,

Коли стають холодні руки

І різними стають думки?

                Чому стають чужими двоє,

                Що були поруч і кохали,

                Що поєднали серце своє

                І щастя для обох чекали?

Чому стає колюча мова,

Уста ненавистю палають.

І досить погляду, не слова,

І сльози очі заливають.

                Чому так важко зрозуміти:

                Було усе. Закінчилось. Немає.

                Було б на краще — не зустрітись.

                Так біль голосить, серце крає.

Чому? Навіщо і коли.

Забракло слів і розуміння.

Коли трагічної пори

В серця вселилось божевілля?

                Чому? Я змучилась прощати

                І правду відділяти від брехні.

                Чекати , все життя, чекати,

                Коли прийдуть щасливі дні...

Я хочу щастя

Летять літа, минають роки.

Їх не вернути з далини.

І часто кажуть: світ широкий…

Та в цім широкім  стрілись ми.

І защемить душа в чеканні,

Мов птах в бездонній вишині,

Як бачу очі ті жадані,

Що в серце дивляться мені.

А я вся тягнуся до тебе:

Така податлива й проста.

О Боже, не суди, не треба.

Я не бездумна, не пуста.

Я хочу щастя трішки мати.

Хоч раз зігрітись, чи згоріть.

І хай це гріх — в мій вік кохати,

Та ради цього варто жить.

І хай мене не судять люди.

Така я в світі не одна.

І кари більшої не буде,

Ніж та, що вибрала сама.

Я знаю, як зрада болить

Я знаю, як зрада болить

І як б’ється туга у груди,

Що, здається , настане мить —

І боліти нічого не буде.

Просто роки мої вже не ті,

Коли все починають знову.

Я  достатньо прощала в житті,

Довіряла твоєму слову.

Я стомилась чекати біль,

Я стомилась прощати зради.

Ти у мене не цукор — сіль,

Я глуха на твої «серенади»

Знаю я, що за кілька днів

Ти плюєш на свої обіцянки.

Що для тебе мій розпач , гнів?

Важливіші свої забаганки.

І живеш ти , немов у сні,

І шукаєш все ту -- єдину.

І,  збрехавши ще раз мені,

Ти смієшся з дурепи в спину.

Глум

Я без тебе помираю...
           
 Сум.

Але інших ти кохаєш....

Глум.

Як хочеться

Як хочеться  почати знову

Із чистого листа своє життя.

Без зла байдужого, чужого,

Без сліз, помилок, каяття.

Як хочеться кохати щиро

На все життя, на все життя.

Повірити у казку, в диво,

Купатись в щасті, мов дитя.

Як хочеться все зрозуміти.

А розпач, муку й пустоту

Закинути, залишити, забути

Той біль, від зради — самоту.

Сум

Серце в пустку упало...
Сум забився у скроні.
Не було. І не стало...
Лише сльози солоні.

Біль

Де взяти сили, де знайти?

Загублене, розтоптане , зів’яле…

Я вся від болю й гіркоти

Байдужою, черствою стала.

Біжать, спішать за днями дні.

Життя летить, мов птиця.

А я , немовби увісні,

А може біль той – сниться?

Що для доні хоче мати

Хоче небо прихилити.

Хоче бурю зупинити.

Хоче щастя і любові,

Щоб завжди була здорова.

Хоче долю найсвітлішу

І усмішку наймилішу.

Щоб багата і щаслива

Була  донечка вродлива.

Друзів тільки -- найвірніших,

Світлих днів -- найщасливіших.

Щоб йшли біди стороною,

Щоб життя цвіло весною.

Чоловік щоб був єдиним,

Добрим був і не ревнивим.

Щоб цінив, любив, леліяв

Ні про кого більш не мріяв.

Щоб в житті їй все вдалося

Все  що мріє, щоб збулося.

Щастя, донечко в любові

Я бажаю знову й знову.

Про щастя

Прощу

Я все знесу , і горе, і розлуки,

Пройду крізь всі життєві муки…

Лише б твої зрадливі руки

Мене ще раз до серця пригорнули.

Забуду все закину й не згадаю.

Й будемо  жити, як жили донині.

Бог нам усі гріхи прощає,

То що ж лишається людині?

З тобою хочу я розстатись

З тобою хочу я розстатись,

Щоб не чути й не стрічатись,

Щоб далі йти  щасливо...

Я знаю , що це  неможливо.

Мені забути тебе треба,

А не просити ласки з неба.

Ти мій полин , моя отрута,

Моє безсоння, мої пута.

Не сподіваюсь я на диво.

Була з тобою нещаслива.

Без тебе буду я  нещасна.

Така вже доля моя власна.

Не можу вийти з кола цього:

Як краще --з ним ,а чи без нього?

Слід розірвати ці кайдани...

Та сил моїх на це не стане.

Прости

Прости мені, прости…

Бо більше я не можу

Той біль в душі нести

І сліз пекельну ношу.

Я змучилась, прости…

Зневірилась навіки.

Я знаю, вмієш ти,

Брехнею повнить ріки.

Стомилась жити так

У зрадах і обманах.

В душі уже не знак,

Уже суцільна рана.

Останній раз

Останній раз 
              ти маєш шанс,

Останній раз 
             згадай про нас.

Згадай усе:
           
               дітей, любов.

Нехай несе

           нас доля знов.

Спільна сім’я

            була в свій час...

Забудь про «Я» ,

            згадай про нас.

Так хоче Бог 

              дає цей шанс

Один на двох

                останній раз.

Тому  все зваж, 

                про все згадай.

Останній раз.

                      
                А ні  прощай!

Нічого тобі не треба

А нам би з тобою радіти,

Що виросли наші діти,

Що ти є у мене, а я  --у тебе.

Та тільки нічого тобі не треба.

Не треба чеснот, домашнього ладу,

Бо додаєш ти до зради зраду.

Нащо тобі очі , що в сумі никнуть,

Коли зовсім інші до тебе липнуть.

Нащо тобі руки,що ласку дарують,

Коли зовсім інші тебе хвилюють.

Мені обіч тебе так важко жити,

На сміх і горе тебе любити,

Тебе любити, тебе кохати

І лиш прощати… і лиш прощати…

Напрасные мечты

Доступная и уязвимая,

Тобою брошена  и нелюбимая.

Стою, как тополь на ветру,

И без тебя, мне кажется, умру…

Но  это только кажется:

Ты брось, мой муж, куражиться...

Не всё всегда прощается ,

Ведь эхо возвращается.

Не плюй, где пить надеешься.

Куда на старость денешься?

Не стерпится и слюбится

И мною всё забудется.

Нам всем того же хочется,

Но юность, не воротится.

За всё платить приходится—

Уж так по жизни водится.

Я всё тебе прощала ,

Надеялась и ждала:

С годами не умнеешь ты.

Мои мечты и есть   мечты.

Невже

Дощ плаче тужно за вікном

І ниє серце з муки...

Невже то було тільки сон:

Твої уста і твої руки.

Невже всі мрії і слова,

Що ми собі казали,

Зів’яла осені трава,

Майбутнього не мали.

Тепер у нас є дві дороги,

У кожної своя печаль,

Свій клопіт і тривоги,

Своя біда і навіть жаль.

Тепер у нас єдине небо,

А був донині – спільний дах.

Тепер у нас…та ні  не треба,

Бо правда наша не в словах .

Вона у дітях  що ми маєм,

Вона в чеканні і в журбі.

Ми золото на мідь зміняли

Й зарили горщик на горбі.

Обещание

Всем  для тебя в жизни стану я --

Самой желанною, самою,

Стану одной я единственной

Правдою, верою, истиной.

Буду любить до безумия,

Стану вулканом  Везувием.

Сном наяву, твоей тенью,

Самым счастливым мгновением.

Буду твоим я дыханием,

Вечным своим ожиданием:

Лишь бы с тобой рядом быть,

Счастье дарить и любить

Ну чому

Кличе ніч в золотаву пітьму,

Зачепився он місяць за грушу.

Я сьогодні тобі одному

Виллю правдою душу.

Промінь місяця впав на лице

І ласкавить  тебе той промінчик.

Я не можу й не хочу про це

Та не можу про інше.

Місяцю  місяцю – дивне дитя,

Поцілунки ночей голубиних.

Ну чому? Покарало життя

Бути  разом людей – нелюбимих.

Каюсь

Знаю я, что тебя потеряю,

На коленях к тебе приползаю:

Обещаю тебе, обещаю.

И опять, и опять изменяю.

                Каюсь, каюсь, каюсь…

Но что делать теперь, я не  знаю,

Вру себе и тебе обещаю.

Возвращаюсь к тебе, возвращаюсь,

Обещаю тебе, обещаю.

                Каюсь, каюсь, каюсь….

Я с годами совсем не меняюсь;

Изменяю тебе, изменяю.

Знаю -- больно тебе, очень каюсь,

И опять вру тебе, обещаю.

                Каюсь, каюсь, каюсь…

 Знаю я, ты простишь, дорогая,

У меня  просто  участь такая.

Так боюсь, что тебя потеряю.

Всё равно ничего не меняю.

               Каюсь, каюсь, каюсь…

Если не имеешь...

              Если  не  имеешь…

Бессонными    ночами

                Я  о  тебе  мечтала,

Бессонными    ночами,

                Я  без тебя  страдала.

Ждала   тебя,  желала,

                И верила   в любовь.

Я   молча  ожидала,

                В  себе  носила  боль.

Но дни  прошли  за  днями…

                Я   стала  понимать , 

Что  то  что  было  с нами,

                Любовью   не  назвать.

А были  дни  разлуки ,

                И  боль  в  душе  была ,

И  было  все  от скуки ,

                И  было  все  от  зла,

И от холодной   злости

                На  всю семью,

Тебя  посмели  бросить!

                Ты  душу  рвал  мою.

Слезами    оплатила

                 Твой  эгоизм  и боль….

По-женски    все простила,

                Поверила  в любовь…

Но   только  в  дни  разлуки

                Я  стала  понимать,

Что  если  не имеешь,

                Не  можешь  потерять...