понеділок, 10 грудня 2012 р.

Та було... пізно


Мені в’язали крила,

Коли я до тебе летіла

Закривали уста і очі

І  казали, що ти не  хочеш


Мене бачити, мене чути,

Що ти хочеш мене забути.

Я не вірила, я летіла…

Сама чути я це хотіла.


Вірила: ти не зрадиш,

Допоможеш, розрадиш,

Даси руку, притиснеш ніжно…

Я летіла….

                Та було… пізно.

.

На чужині


Тут  їдем мозками", стаємо нервозні.
Все ради грошей та заради сім'ї,
А прийде пора і спочинемо в Бозі
Нескінчені справи  лишивши свої.
     Тут маєм лиш  ліжко, щоб спати
     І день: контрольований час.
     І мрієм про те, як додому вертати,
     Якщо хтось чекає на нас.
Зруйновані сім'ї, розлучення, сльози…
Бо гроші для нас -- над усе
Зітхаємо стиха: " Боже!"
Й заплакане витрем лице.
      Розлізлись між люди немов мишенята”,
      Колись ще  Шевченко писав.
      Навчаються діти, нескінчена хата….
      От дідько б проблеми побрав!
Все гроші і гроші; їх завжди бракує
До ночі працюєш — просвітку нема
Придбали одне, а вже інше плануєш…
Глибокий колодязь без дна.
             І маєм так жити — лишень заробляти
             Не думать про себе;  про всіх:
             Студентів тягнути, купити їм хату.
             Крутитись, вертітись, не чуючи ніг. 

Ти не одинокий

Знаю: не забудеш,

Будеш пам'ятати...

І ще довго будеш

Ти мене кохати.


Та пролинуть роки,

Пробіжать водою.

Ти не одинокий --

Поруч я з тобою.


Онучці


День за днем крокують роки.
Наша Лізонька, нівроку,
Повний рочок уже має
Всіх на ноги підіймає.

                Спритна й хитра в нас лисичка.
                Хоче братика сестричка.
                Скучно їй,  навкруг всі зрілі,
      Всі дорослі, зрозумілі.

От би їй до збитків пару,
То задали б усім жару.
Ви, батьки, про це подбайте —
Доню роду  не лишайте.

***

Виливаю біль душі

Я в черговому вірші.

Це мені допомагає.

Гне додолу...

                 Не зламає!

Осінь


Вже осінь настала, осінь.
Вітер листям мете віражі.
А я ще шукаю й досі
Притулку в чужій душі.

І в цю соромливу пору
Барвами хвалиться віть,
Чи ж скоро мені, чи ж скоро
Ім’я твоє відболить.

Уже холодніє небо,
Сивінь падає в траву.
Вже осінь, а я без тебе
Загублено так  живу. 

вівторок, 4 грудня 2012 р.

Як я без тебе

Який вже день, як я без тебе!

Сумую я, сумуєш ти.

О диво, що не впало небо

В зажуру нашу з висоти.


Весна вже мріями хлюпоче

І вітер хмари розганя.

Я так додому, любий, хочу!

Про тебе думаю щодня...

Все передбачено


Нема в житті нічого випадково
Все передбачено згори…
І кожен жест,  і кожне слово
Чекає  часу  і пори.
                Кого любити і за що кохати,
                Коли ненавистю спалити все,
                Кого забути, і кого чекати --
                Все передбачено, усе.
Ми часто хочемо змінитись,
Або змінити щось в житті.
Кудись звернути,  десь спинитись
І кроки робимо не ті.
                Нема нічого випадково.
                Всі зустрічі дають нам небеса.
                І старо все, і все не ново,
                Тож не чекай на чудеса.
Зустрівся ти мені – не диво.
І що люблю тебе – просте.
Так хочу бути я щаслива,
Та все не так і все не те.




***

Я вся твоя --
             покірна і нескорена,

Я вся твоя --
                у сивині розлук.

Страждаю я, чеканням
                     довгим зморена.

Жадаю губ твоїх,
                           жадаю рук...

Сама собі допомагаю


Свій біль, свій розпач і тривоги
Закинути до дідька в ноги.
Здійнявшись гордо, гордо жити.
І не чекати, а творити.

Бо плач, не плач на чужині,
Ніхто не милує. О, ні!
То ж треба думати за себе,
А не чекати ласки з неба.

Шукай роботу, роби гроші,
Для цілі всі шляхи хороші.
Коли я тут, то що ж робити,
Не треба «киснуть», треба жити.

Отак сама себе втішаю,
Сама собі допомагаю.
І стало легше, стало краще..
Я не зламаюся… Нізащо!.

Терпіння


О Боже, скільки виплакано сліз
І скільки смутку та розпуки!
Який би нарід ще так зміг —
Терпіть за гроші такі муки.

Чом не потрібні ми собі
На тій землі, що так багата,
А гинем, плачемо в журбі,
Самі шукаєм собі ката.

Терпіть приниження й насміх, 
 «Сеньйором» хама  величати.
Який би нарід ще так зміг --
Всміхатись лагідно й мовчати?

Я пишу вірші


Я пишу вірші, пишу вірші —
Іноді гарні, часто  гірші.
Свій біль, і смуток , і тривоги,
Своє життя, свої дороги
Вкладаю щиро на папері,
Відкривши музам, навстіж двері.

Я пишу вірші,  мов молюся:
Я не зламаюсь, не зіб’юся,
Несуть свій біль за днями дні,
Чому ж не легшає мені?
Так хочу скинуть на папір
Свою тугу, мов камінь з гір.

У долі є для нас усе


У долі є для нас усе:
Є зустрічі і розставання,
Є сміх і сльози, й каяття,
Останнє й перше є кохання.
                Життя не пестить нас завжди,
                Це не суцільні насолоди,
                Не райські золоті сади,
                І не палаци, повні вроди.
Життєвий шлях тернистий:
Він повний болю й гіркоти.
Немовби коник норовистий—
То піднесе, то кине з висоти.
                У тім горнилі нас гартує.
                Стаєш  як сталь, або  як сіль.
                І хтось живе, а хтось існує
                Не всіх нараз ламає біль.
Ми всі по-різному щасливі.
Нещасні -- на одне лице
Буяєм на политій ниві
Чи гинемо маленьким озерцем.
                Все доля нам приготувала.
                І дала сили хрест нести.
                Дала надію, щастя дала,
                Дала майбутнє, де є Ти.

***

Мені вже багато років

А я так боюся: о Боже,

Що не така, як би ти хотів...

І ти не такий...може...

Сумніви


Сумніви, сумніви і сумління
Нема їм ні краю,  нема їм кінця.
Любові шукаєм, чи хоч розуміння
І пошук триває – так ціле життя.

Надії, надії і лиш сподівання,
Що робиш все вірно і без помилок.
Чекаєм, шукаєм своє ми кохання
І просимо милості --  у зірок.

Бажання, бажання і віра безмежна,
Що зустріч єдину дарує життя.
Єдиний все знає і дасть нам належне
І зникнуть сумління, і біль, й каяття.

понеділок, 3 грудня 2012 р.

***


Себе ми любимо в стражданнях.
Жаліємось і плачем водночас.
Черговий раз було кохання
Й пішло від нас в черговий раз.

Та я не плачу. Я сміюся.
Бо вірю я --  ще не пора.
І я ніколи не здаюся,
Сильніша стала,  ніж була.

Від помилок  стаю, як криця.
Життя люблю — це головне.
І щастя Божая десниця
Мене в житті не обмине.

І хай,  що буде --  сльози й сміх.
В житті іду я напрямки
На здивування й заздрість всіх.
І не беруть мене роки.

Я

Я -- сум,
 
      Я -- біль,

           Я -- тетява...
   
                Я -- радість, сміх...

                      Бо я -- жива!

***


Світ  незвичайний і не простий,
В нім більше Пекла, а ніж Раю.
Так хочеться вперед пройти
По тій стежині, що я маю.
На ній себе не загублю
Там мої мрії зацвітуть
Я кожну мить – благословлю!
Аби лиш буть, аби лиш буть.
І хай згорять старі мости,
Доріг назад не повертати.
Бо є на світі – тільки ти
І жадоба -- тебе кохати.
І більшого не хочу від життя
Нещирого, чужого, ні,  не треба.
Моя Любов — моє дитя,
Так довго й слізно прошене у неба.

Ревнощі


Тебе ревную я до сонця,
Що у вікно твоє глядить.
Тебе ревную я до ночі,
Що на твоєму ліжку спить.

 Тебе ревную я до вітру,
Що цілує тебе без стиду.
До сорочки тебе ревную,--
Обіймає у всіх на виду.

Я ревную тебе до ранку,
Що прокинувся разом з тобою.
До простинь і подушок ревную
Бо ти з ними, а не зі мною.

Я ревную тебе до світла:
Щодня бачить тебе у вікно.
До води й рушника ревную —
Хай це смішно: та все одно.

Я ревную тебе до всього,
Що цілуєш й торкаєшся ти.
Та не зичу нічого злого:
Бути поруч і берегти.

А ти не чув

Тобі говорили уста -- кохаю.

Тобі обіцяли очі -- чекаю.

І руки вмовляли -- лишися...

Не бачив, не чув ти...

              спішився...

Без тебя


Без тебя камень в сердце
И такая тоска…
Не могу я согреться
У чужого костра.
                Никому не поверю,
                Что всё лечат года.
                Есть у жизни потери —
                Не вернуть никогда.
Годы поездом мчатся.
И уносятся вдаль
И никак не удастся
Мне развеять печаль.
                И мелькают станицы,
                Всё уносят туда,
                Где из жизни страницы
                Не изъять никогда.
И не тает лёд в сердце.
Грусть, седая тоска…
Не могу я согреться
У чужого костра.

Нехай дійсністю стане казка


Загорни мене в ласку й ніжність,
Заховай у своєму серці.
Щоби казкою стала дійсність
І щоб було все — наче вперше.

Вперше були цілунки й сльози
І твоя незрівнянна ласка.
Розжени всі мої тривоги —
Нехай дійсністю стане казка.

Притисни мене міцно й ніжно.
Шепочи всі слова, що знаєш.
Бо кохань не буває пізніх,
Воно прийде, якщо чекаєш.

Покличу

Покличу, може одізветься.

Бо споминам немає меж...

Бо ти не йдеш із мого серця,

З моєї пам'яті не йдеш.

Болить


А рана ще болить,
Аж хлюпає сльозою…
Щасливо буду жить,
Хай навіть не з тобою.

                З тобою за життя
                Лиш полинові роси.
                Не мають майбуття
                 Покошені покоси.

Свій біль в душі несу
І від людей ховаю.
Запечену сльозу
Я нишком витираю.

                Я знаю, що ніхто
                Об мене ніг не витре.
                Як буде спроба — то …
                За горизонтом зникне.

Не маю каяття
І не боюсь я суду,
За понівечене життя
Сама каратись буду.

Страх

Рветься серце на частини,

Помирає, тужить, гине,

Хоче вирватись з полону...

І від страху я, холону.


неділя, 2 грудня 2012 р.

Подаруй


Подаруй мені ніч,

Нехай падають зорі.

Подаруй  щастя мить

І світанки прозорі.

І хай  навіть  це гріх,

Але хочу любити.

І до дідька усіх!

Бо це значить — не жити.




Шукаю я


Броджу  самотньо в цьому світі
І щемом повниться душа,
Що й досі я так одинока,
Своє кохання  не знайшла.

Того, хто ранками розбудить
І розпочне цілунком днину.
Того, що лиш мене полюбить,
Мене, звичайну і єдину.

До кого хочу притиснутись,
Припасти ніжно до грудей.
Шукаю я. Та розминутись
Так просто в натовпі людей. 

***

Захисти мене в негоду,

Заховай від усього злого.

Бережи, як джерельну воду,

Як камінчика дорогого.

Для тебе


Мені цю зустріч не забути.
Як і тобі.

Припасти хочу, притиснутись.
Та далебі.

Ти так далеко, так далеко...
Чекаю я.

Ти сум, ти біль, ти мій,  лелеко
Кохаю я.

Став найдорожчим у цім світі
Для мене ти.

Тепер боюся загубити,
Бо не знайти.

Я половинкою існую —
Тебе нема.

Живу в чеканні і надіюсь —
В душі весна.

Ніколи

Б'ється біль мені птахом в груди,

Заніміла душа вже не плаче --

Я ніколи тебе не забуду,

Я ніколи тебе не побачу ...

Зустрілись двоє одиноких


Зустрілись двоє одиноких,
Шукаючи спочинку для душі.
Не для кохання й слів високих,
А для тепла двох тіл вночі.

В житті обоє мали досить
Образ і зрад, і самоти.
Душа тепер спочинку просить:
Не сильних почуттів,  лиш теплоти.

І хай це сумно, може низько
І просто: проза — це життя.
Обоє мають попелисько
І біль, і сум, і каяття.

То ж хай їм Бог пошле хвилини,
Щоб теплотою двох сердець
Щасливі стали дві людини.
Хоч без кохання. Хай му грець.

І коли я вернуся...


Я збиралась  в дорогу далеку —
І не знала: на день, чи на довго.
Скільки зможу, мій рідний, без  тебе,
Без любові твоєї, без доторку твого.

Будеш в вікна мене виглядати
Коли   повернусь я додому…
Знаю, будеш мене ти чекати,
Своє щастя не дам я нікому.

Тягну руку… ось зараз торкнуся…
Це лиш сон, він з світанком зникає.
Я вернуся   додому, вернуся
Бо ти довго на мене чекаєш.

Я не хочу вже бути багата.
Хочу мати тебе лиш для щастя.
Хочу бути: я жінка, я мати!
Я досягну всього, мені вдасться…

Чужі зорі вдивляються з неба,
Чужа мова, а в нас --  солов’їна.
Тебе тільки любий мій, треба
І ще  неньку мою, Україну.

****

Ниє серце й щемить,

Від чекання й від болю ...

Знай, коханий, в цю мить

Я думками з тобою.

****

Цю особливу мить

Долею нам подаровано.

Устами хочу я пити --

Промінь з волосся твого.

субота, 1 грудня 2012 р.

Моє кохання


Моє кохання – спалах сонця.
Тебе сто років буде гріти.
Бо це непросто «свет в оконце»
Це цілий світ і в цілім світі.

Це  те,  що квітне лиш для тебе
І б’ється ніжністю в очах.
Моє  чекання,  спільне  небо,
Надії й щастя водночас.

Це  те, що ми усі шукаєм,
Тихенько мрієм в глибині.
І в цім чужім далекім краї
На біль зустрівся ти мені.

Я. Р.

Уже ми дійшли до
                        життєвої осені

Скроні нам
                       срібляться у сивині.

І наші з тобою
                        химерні відносини

Не можна розкласти
                           на Так і Ні.

Моя осінь прийшла





На душі моїй щем ...
Плаче осінь дощем
І додолу спада жовтим листом.
Дощ сльозою біжить
І здається в цю мить --
То розсипало небо намисто.
На душі моїй сум
Від осінніх тих дум.
Ранки стали холодні й прозорі.
Восени я іду,
Та тебе не знайду —
Співчувають з висот мені зорі.
Осінь птахом кричить,
Що у вирій летить.
І не чути вже гомону в полі.
Восени я іду
Навмання я бреду.
Все життя я у пошуках долі.
Як в осінній імлі
Скроні  вже в сивині
Пережитого більш,  ніж доволі.
Моя осінь прийшла,
А я ще не знайшла
Хто б позбавив душевного болю.

Не кажи слова любові


Не кажи слова любові;
Краще — полюби.
Бо кохання, не у слові
Слів на вітрі не губи.


Обіцяй руками
Ласку без кінця ...
Нехай буде з нами
Правда, тільки – ця.

Обіцяй  очима
Море теплоти.
Житимем  щоднини 
В щасті я і ти.

****

 То не вірші, то --
                 
                 біль душі,

То -- тужний дзвін

                 в серці моїм.


               

Отак живу


Отак живу. А мо' існую?
Шукала … досі не знайшла.
Вже подих років своїх чую.
То осінь близько,  не весна.

                Отак живу. І смішно й грішно
                Борюсь з усім , мов Дон Кіхот.
                Так монотонно, так невтішно:
                Робота, дім,   походи на город.

Отак живу. Чекаю чудо.
Чекаю щастя неземне.
Його нема. Уже й не буде.
Якщо покличе --  не мене.

                Іноді жаль -- минають роки.
                А  я, мов осторонь стою.
                Прислухаюсь… ось чути кроки,
                Що йдуть у хату … не мою.

Не даруй

Не даруй --
               не треба

Мені зорі
                          з неба...

Краще ти мене...
                                  Люби.

Почати знову


Як п’янко пахне сіножать
І небо шепотить громами.
Тебе чекать, тобі прощать
Стомилася з роками.

Як гарно є, було і буде.
Було так радісно душі...
Я все боялася, що скажуть люди:
Чому,за що і хто кого лишив?

Тепер пройшло усе, з роками
Лишився жаль,  що пізно і давно…
Броджу забутими стежками,
Шукаю шлях в чуже вікно.

Ще й досі хочу, хочу мати.
Не тліти хочу, а горіти,
Любити хочу і кохати,
Почати знову, й довго жити. 

Прощання


Ось і все закінчилось
І ця зустріч – остання.
Я махаю рукою,
Як крилом на прощання.

Вже не стрінемось знову,
Бо ми різні й несхожі.
Нас звело у дорозі,
Наче двох перехожих.

Хочеш ти залишитись,
Все спочатку почати.
Та я знаю — не варто
Пережите вертати.

Розійшлися дороги,
Розвелися мости.
Гіркий присмак розлуки
На устах маєш ти.

Кохаю

Кохаю, кохаю, кохаю...

Не стомилась тобі говорити.

Тужу я, надіюсь, чекаю

І не можу без тебе жити.

четвер, 29 листопада 2012 р.

Надія


Розбилося в друзки кохання,
А може його й не було.
Була  лише спроба остання --
І рана для серця мого.
                Нічого в душі не лишилось,
                Лиш з присмаком гіркоти
                З тобою я попрощалась,
                Торкаючись самоти.
І біль стугонів у грудях,
В очах хлюпотіла сльоза.
Не плакала я на людях,
Коли ти мене проводжав.
                Я сильна, стерплю , я зумію
                На ноги звестися ще раз.
                І впевнена: Бог за надію —
                Для мене ще дасть один шанс.
                

Розпач


Це ж треба такому статись,
По-дурному так закохатись,
До безтями отак влюбитись,
Наче мухою в мед втопитись.
                І все знаю,  все розумію,
                Чую голос і враз… німію,
                Закриваю уста і очі
                І нічого вже більше не хочу.
Чому доля така примхлива?
Ох, нещасна я й нещаслива.
Сумніваюсь, караюсь, гину,
Важко нести , але не кину.
                І хрестом це лягло на душу.
                Пересилити себе мушу.
                Боже, дай мені розум, сили,
                Щоб нелюбим зробився милий.
Пережити гірку цю муку
Подай, Боже, рятунку руку,
Подай знак, поможи, як знаєш…
Лиш не кидай: вже він кидає.
               

Гіркота й печаль


Розійшлися ми
                І розсталися.
Краще б ми були
                Не стрічалися.
Впав тугою жаль,
Гіркота й печаль
                Нам зосталася.
Залишився слід,
                Ще душа болить.
Знаю я, не раз
                Ти згадаєш мить:
Все навколо нам  усміхалося,
Нам хотілось жить,
                Нам кохалося.
А тепер у нас
                Лиш туга й печаль
А тепер у нас
                Лиш розлуки даль.
Розійшлися ми і розсталися
У недобрий час
                Пострічалися.
І спливуть літа,
                Все затягне даль…
Ти уже не той,
                Я уже не та...
Гіркота й печаль...
Гіркота й печаль...
                І розлуки даль.

Шанс

Нам цей шанс  останній

Доля дарувала.

А натомість розум

У обох забрала.

Прозріння


Життя — це бій з самим собою,
Від перемоги , радості нема.
Ще переймаюсь я тобою,
Наївна і така дурна.

Ще хочу щось собі довести,
Якісь знайти шляхи,
Майбутнє спільне плести,
Яке для тебе «ПХИ».

Дивуюся! Та чи вартує
Моє дивацтво в ці часи:
За мої гроші ти жируєш,
З чужої радість п'єш краси.

Та є кінець у цім печальний:
Тобі не віриться? Авжеж…
Мого терпіння потяг  дальній
Рвонув вперед — не доженеш.

Я б хотіла


Я б хотіла з тобою розстатись,
Щоб ніколи не зустрічатись,
Щоб не бачити і не чути,
З серця вирвати і забути.

Я б хотіла, щоб наші долі,
Розійшлися, як вітри в полі.
Я б хотіла би жити різно,
Я б хотіла…
                На жаль, вже пізно.

Ти відправив мене у світи


Ти відправив мене у світи,
Послав гроші мене заробляти.
І за гроші мої  почав ти
З молодими себе потішати.
                І не досить одного «прости»,
                Бо слова -- це пусті обіцянки.
                І не зможеш ти щастя знайти
                У  обіймах пустої коханки.
Пусто стало мені на душі.
А заплакати сліз я не маю…
Сповідаюсь я в цьому вірші,
На папері себе я шукаю.

                

Чому


Чому трапляються розлуки,
Що крають серце на шматки,
Коли стають холодні руки
І різними стають думки?
                Чому стають чужими двоє,
                Що були поруч і кохали,
                Що поєднали серце своє
                І щастя для обох чекали?
Чому стає колюча мова,
Уста ненавистю палають.
І досить погляду, не слова,
І сльози очі заливають.
                Чому так важко зрозуміти:
                Було усе. Закінчилось. Немає.
                Було б на краще — не зустрітись.
                Так біль голосить, серце крає.
Чому? Навіщо і коли.
Забракло слів і розуміння.
Коли трагічної пори
В серця вселилось божевілля?
                Чому? Я змучилась прощати
                І правду відділяти від брехні.
                Чекати , все життя, чекати,
                Коли прийдуть щасливі дні...

Я хочу щастя


Летять літа, минають роки.
Їх не вернути з далини.
І часто кажуть: світ широкий…
Та в цім широкім  стрілись ми.

І защемить душа в чеканні,
Мов птах в бездонній вишині,
Як бачу очі ті жадані,
Що в серце дивляться мені.

А я вся тягнуся до тебе:
Така податлива й проста.
О Боже, не суди, не треба.
Я не бездумна, не пуста.

Я хочу щастя трішки мати.
Хоч раз зігрітись, чи згоріть.
І хай це гріх — в мій вік кохати,
Та ради цього варто жить.

І хай мене не судять люди.
Така я в світі не одна.
І кари більшої не буде,
Ніж та, що вибрала сама.

Я знаю, як зрада болить


Я знаю, як зрада болить
І як б’ється туга у груди,
Що, здається , настане мить —
І боліти нічого не буде.

Просто роки мої вже не ті,
Коли все починають знову.
Я  достатньо прощала в житті,
Довіряла твоєму слову.

Я стомилась чекати біль,
Я стомилась прощати зради.
Ти у мене не цукор — сіль,
Я глуха на твої «серенади»

Знаю я, що за кілька днів
Ти плюєш на свої обіцянки.
Що для тебе мій розпач , гнів?
Важливіші свої забаганки.

І живеш ти , немов у сні,
І шукаєш все ту -- єдину.
І,  збрехавши ще раз мені,
Ти смієшся з дурепи в спину.

Глум

Я без тебе помираю...
           
 Сум.

Але інших ти кохаєш....

Глум.

Як хочеться


Як хочеться  почати знову
Із чистого листа своє життя.
Без зла байдужого, чужого,
Без сліз, помилок, каяття.

Як хочеться кохати щиро
На все життя, на все життя.
Повірити у казку, в диво,
Купатись в щасті, мов дитя.

Як хочеться все зрозуміти.
А розпач, муку й пустоту
Закинути, залишити, забути
Той біль, від зради — самоту.

вівторок, 27 листопада 2012 р.

Сум

Серце в пустку упало...
Сум забився у скроні.
Не було. І не стало...
Лише сльози солоні.

Біль


Де взяти сили, де знайти?
Загублене, розтоптане , зів’яле…
Я вся від болю й гіркоти
Байдужою, черствою стала.

Біжать, спішать за днями дні.
Життя летить, мов птиця.
А я , немовби увісні,
А може біль той – сниться?

Що для доні хоче мати


Хоче небо прихилити.
Хоче бурю зупинити.
Хоче щастя і любові,
Щоб завжди була здорова.

Хоче долю найсвітлішу
І усмішку наймилішу.
Щоб багата і щаслива
Була  донечка вродлива.

Друзів тільки -- найвірніших,
Світлих днів -- найщасливіших.
Щоб йшли біди стороною,
Щоб життя цвіло весною.

Чоловік щоб був єдиним,
Добрим був і не ревнивим.
Щоб цінив, любив, леліяв
Ні про кого більш не мріяв.

Щоб в житті їй все вдалося
Все  що мріє, щоб збулося.
Щастя, донечко в любові
Я бажаю знову й знову.

Про щастя

Прощу


Я все знесу , і горе, і розлуки,
Пройду крізь всі життєві муки…
Лише б твої зрадливі руки
Мене ще раз до серця пригорнули.

Забуду все закину й не згадаю.
Й будемо  жити, як жили донині.
Бог нам усі гріхи прощає,
То що ж лишається людині?

З тобою хочу я розстатись


З тобою хочу я розстатись,
Щоб не чути й не стрічатись,
Щоб далі йти  щасливо...
Я знаю , що це  неможливо.
Мені забути тебе треба,
А не просити ласки з неба.
Ти мій полин , моя отрута,
Моє безсоння, мої пута.
Не сподіваюсь я на диво.
Була з тобою нещаслива.
Без тебе буду я  нещасна.
Така вже доля моя власна.
Не можу вийти з кола цього:
Як краще --з ним ,а чи без нього?
Слід розірвати ці кайдани...
Та сил моїх на це не стане.

Прости


Прости мені, прости…
Бо більше я не можу
Той біль в душі нести
І сліз пекельну ношу.

Я змучилась, прости…
Зневірилась навіки.
Я знаю, вмієш ти,
Брехнею повнить ріки.

Стомилась жити так
У зрадах і обманах.
В душі уже не знак,
Уже суцільна рана.

понеділок, 26 листопада 2012 р.

Останній раз


Останній раз 
              ти маєш шанс,

Останній раз 
             згадай про нас.

Згадай усе:
           
               дітей, любов.
Нехай несе

           нас доля знов.
Спільна сімя

            була в свій час...
Забудь про «Я» ,

            згадай про нас.
Так хоче Бог 

              дає цей шанс
Один на двох

                останній раз.
Тому  все зваж, 

                про все згадай.
Останній раз.

                      
                А ні  прощай!

Нічого тобі не треба


А нам би з тобою радіти,
Що виросли наші діти,
Що ти є у мене, а я  --у тебе.
Та тільки нічого тобі не треба.
Не треба чеснот, домашнього ладу,
Бо додаєш ти до зради зраду.
Нащо тобі очі , що в сумі никнуть,
Коли зовсім інші до тебе липнуть.
Нащо тобі руки,що ласку дарують,
Коли зовсім інші тебе хвилюють.
Мені обіч тебе так важко жити,
На сміх і горе тебе любити,
Тебе любити, тебе кохати
І лиш прощати… і лиш прощати…

Напрасные мечты


Доступная и уязвимая,
Тобою брошена  и нелюбимая.
Стою, как тополь на ветру,
И без тебя, мне кажется, умру…
Но  это только кажется:
Ты брось, мой муж, куражиться...
Не всё всегда прощается ,
Ведь эхо возвращается.
Не плюй, где пить надеешься.
Куда на старость денешься?
Не стерпится и слюбится
И мною всё забудется.
Нам всем того же хочется,
Но юность, не воротится.
За всё платить приходится—
Уж так по жизни водится.
Я всё тебе прощала ,
Надеялась и ждала:
С годами не умнеешь ты.
Мои мечты и есть   мечты.

Невже


Дощ плаче тужно за вікном
І ниє серце з муки...
Невже то було тільки сон:
Твої уста і твої руки.
Невже всі мрії і слова,
Що ми собі казали,
Зів’яла осені трава,
Майбутнього не мали.
Тепер у нас є дві дороги,
У кожної своя печаль,
Свій клопіт і тривоги,
Своя біда і навіть жаль.
Тепер у нас єдине небо,
А був донині – спільний дах.
Тепер у нас…та ні  не треба,
Бо правда наша не в словах .
Вона у дітях  що ми маєм,
Вона в чеканні і в журбі.
Ми золото на мідь зміняли
Й зарили горщик на горбі.

Обещание


Всем  для тебя в жизни стану я --
Самой желанною, самою,
Стану одной я единственной
Правдою, верою, истиной.
Буду любить до безумия,
Стану вулканом  Везувием.
Сном наяву, твоей тенью,
Самым счастливым мгновением.
Буду твоим я дыханием,
Вечным своим ожиданием:
Лишь бы с тобой рядом быть,
Счастье дарить и любить

Ну чому


Кличе ніч в золотаву пітьму,
Зачепився он місяць за грушу.
Я сьогодні тобі одному
Виллю правдою душу.
Промінь місяця впав на лице
І ласкавить  тебе той промінчик.
Я не можу й не хочу про це
Та не можу про інше.
Місяцю  місяцю – дивне дитя,
Поцілунки ночей голубиних.
Ну чому? Покарало життя
Бути  разом людей – нелюбимих.

Каюсь



Знаю я, что тебя потеряю,
На коленях к тебе приползаю:
Обещаю тебе, обещаю.
И опять, и опять изменяю.
                Каюсь, каюсь, каюсь…
Но что делать теперь, я не  знаю,
Вру себе и тебе обещаю.
Возвращаюсь к тебе, возвращаюсь,
Обещаю тебе, обещаю.
                Каюсь, каюсь, каюсь….
Я с годами совсем не меняюсь;
Изменяю тебе, изменяю.
Знаю -- больно тебе, очень каюсь,
И опять вру тебе, обещаю.
                Каюсь, каюсь, каюсь…
 Знаю я, ты простишь, дорогая,
У меня  просто  участь такая.
Так боюсь, что тебя потеряю.
Всё равно ничего не меняю.
               Каюсь, каюсь, каюсь…

неділя, 25 листопада 2012 р.

Если не имеешь...


              Если  не  имеешь…

Бессонными    ночами
                Я  о  тебе  мечтала,
Бессонными    ночами,
                Я  без тебя  страдала.
Ждала   тебя,  желала,
                И верила   в любовь.
Я   молча  ожидала,
                В  себе  носила  боль.
Но дни  прошли  за  днями…
                Я   стала  понимать , 
Что  то  что  было  с нами,
                Любовью   не  назвать.
А были  дни  разлуки ,
                И  боль  в  душе  была ,
И  было  все  от скуки ,
                И  было  все  от  зла,
И от холодной   злости
                На  всю семью,
Тебя  посмели  бросить!
                Ты  душу  рвал  мою.
Слезами    оплатила
                 Твой  эгоизм  и боль….
По-женски    все простила,
                Поверила  в любовь…
Но   только  в  дни  разлуки
                Я  стала  понимать,
Что  если  не имеешь,
                Не  можешь  потерять...