Отак живу

Отак живу. А мо' існую?

Шукала … досі не знайшла.

Вже подих років своїх чую.

То осінь близько,  не весна.

                Отак живу. І смішно й грішно

                Борюсь з усім , мов Дон Кіхот.

                Так монотонно, так невтішно:

                Робота, дім,   походи на город.

Отак живу. Чекаю чудо.

Чекаю щастя неземне.

Його нема. Уже й не буде.

Якщо покличе --  не мене.

                Іноді жаль -- минають роки.

                А  я, мов осторонь стою.

                Прислухаюсь… ось чути кроки,

                Що йдуть у хату … не мою.