Зустрілись двоє
одиноких,
Шукаючи спочинку
для душі.
Не для кохання й
слів високих,
А для тепла двох
тіл вночі.
В житті обоє мали
досить
Образ і зрад, і
самоти.
Душа тепер
спочинку просить:
Не сильних
почуттів, лиш теплоти.
І хай це сумно,
може низько
І просто:
проза — це життя.
Обоє мають
попелисько
І біль, і сум, і
каяття.
То ж хай їм Бог
пошле хвилини,
Щоб теплотою двох
сердець
Щасливі стали дві
людини.
Хоч без кохання.
Хай му грець.
Немає коментарів:
Дописати коментар