Я БІЛЬШЕ ЖИТИ НЕ СПІШУ

Я  не пишу  вже про кохання,

Про нього всі, хто вмів писали.

Тепер пишу я, про чекання

І що роки коротші стали.

І про своє нічне безсоння,

Про біль, що птахом в груди  б’ється,

Про дощ, що б’є по підвіконню,

Про шлях, що вже вузьким здається.

Я більше жити не спішу.

Зализую свої душевні рани.

І вже не вірші я пишу,

Тепер пишу життєві драми.

Тепер пишу я про дітей.

За них щоденно я молюся.

Позбулась я химер-ідей.

Радію, що я вже бабуся.

Більше я не пишу про любов.

До долі звикла, притерпілась.

Вже не кипить у жилах кров.

У душу осінь поселилась.