СУМНЕ

Двір  опустів …  не  стало тата…

Все вмить зістарілось, змаліло.

І сиротою наша хата

В глухій скорботі заніміла.

Засохла й яблуня – нема.

Що батько наш її садив.

(Сум серце крає з того пня…)

Він так її любив.

І ось тепер її нема:

Засохло з туги деревце.

І тільки хата… мама в ній одна …
Від сліз не просиха лице.